Пам'ятаємо

Фото без опису Наші Герої

Сьогодні, 30 січня, минає річниця від того сумного дня, коли після тривалої боротьби за життя у лікарні перестало битися серце нашого земляка, Захисника України, старшого солдата, учасника бойових дій, жителя с. Піщів, Віталія Івановича Редька. Віталій Редько народився 21.06.1996 року в селі Піщів. З дитинства дуже любив тварин. Після закінчення школи навчався в Корецькому ВПУ на оператора ком’пютерних установок. З 05 січня 2023 року Віталій став на захист нашої Батьківщини за мир і свободу для кожного з нас. Він пройшов свій шлях війни, захищаючи наш спокій, брав участь у бойових діях на Лиманському напрямку у складі 66 ОМБ імені князя Мстислава Хороброго, механізованого з'єднання Сухопутних військ Збройних сил України. Віталій отримав поранення, мав три контузії, які підірвали його здоров’я, після чого у квітні 2024 року отримав інвалідність ІІ групи, пов’язану із проходженням військової служби. Медики робили все можливе, та війна забрала його у віці 28 років. Молодий, сильний, якому ще жити й жити, любити, творити, будувати майбутнє. Ще одне життя обірвала ця жорстока війна, ще одне серце перестало битися. Війна невблаганна…У війни холодні очі, у неї свій рахунок, своя безжалісна арифметика. Вона завжди приходить непрошеною. Заходить не стукаючи. Забирає не питаючи. За собою залишає сльози і смерть. Життя Віталія, як і життя тисяч українських воїнів, було покладене за волю, за наш спокій, за надію, за право жити в незалежній державі. Не загояться рани батьків, які виняньчили синів до неба. Не притупиться біль непоправної втрати найріднішої людини. Висловлюємо щирі співчуття мамі Віталія та сестричці, розділяємо ваш біль. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати найдорожчої для Вас людини. Хай Господь дарує Царство Небесне і вічний спокій його душі! Вічна і світла пам’ять нашому Захисникові!

12:30:54 30.01.2026

Олександр Володимирович Юхимчук

Олександр Володимирович Юхимчук Золоте пшеничне поле під глибоким, як погляд, блакитним небом.

14:49:47 26.01.2026

Костюченко Констянтин Логвинович

Сьогодні, 19 січня, минає два роки, як відійшов у вічність наш земляк, водій-розвідник, старший солдат спеціального призначення, Герой і Захисник України Костюченко Костянтин Логвинович.

09:53:07 19.01.2026

Юрій Васильович Герус

Пам’ятаємо. Шануємо. Схиляємо голови перед кожним, хто ціною власного життя виборює майбутнє України. Молоді, сильні, сповнені мрій, ідуть у вічність, щоб ми жили у вільній державі. Такою світлою пам’яттю залишиться для своєї родини, рідного села Суховоля захисник України, мужній воїн Юрій Васильович Герус. Люблячий чоловік та батько двох синів мріяв про мирне життя зі своєю родиною. Любив рибалити та збирати гриби. Коли на нашу землю прийшов окупант, Юрій не став осторонь: спочатку волонтерив у складі ТРО, потім пішов добровольцем захищати рідну землю від ворога, згодом підписав контракт і був зарахований гранатометником до 24 ОМБр імені короля Данила Галицького, відомої як «Королівська бригада». Юрій брав участь у бойових діях на території Запорізької, Миколаївської та Херсонської областей, був поранений. 11 січня 2023 року серце Юрія зупинилося назавжди. Україна втратила ще одного відважного воїна, ще одну світлу душу, яка залишиться в нашій пам’яті, як приклад мужності. Три роки болю… Цю рану не загоїти ніколи. Забути — не в силі, вернути — не в змозі… Його життя, як і життя тисяч українських воїнів, було покладене за волю, за наш спокій, за надію. Схиляємо голови у глибокій скорботі та висловлюємо щирі співчуття всім рідним та близьким Юрія. Наш Герой-захисник назавжди залишиться жити в наших серцях, як приклад патріотизму, незламності духу і самопожертви заради майбутнього України. Хай Господь дарує Царство Небесне і вічний спокій душі! Вічна та світла пам’ять Герою!

14:07:14 15.01.2026

Ковальковський Віталій Анатолійович

Степанівка, серпень 2014. Сьогодні, ймовірно, не кожен знає про події, що сталися тоді на Донеччині. Але ті, кого це торкнулось, рубець на серці та у душі має назавжди. Ковальковський Віталій Анатолійович народився в селі Суховоля 16.02.1992 року. Ріс добрим, чуйним, товариським хлопчиком, улюбленцем серед друзів, вчителів. 2011 – 2013 була служба в ЗСУ. Спочатку потрапив до 179 об’єднаного навчально-тренувального центру військ зв’язку ЗСУ, пізніше служба у Генеральному штабі України в місті Києві. З 3 серпня 2014 року виконував завдання у складі сил АТО, а вже 13 серпня - солдат лінійного наглядача взводу зв’язку ЗСУ. У серпні 2014 р. під селом Степанівка, на Донеччині, відбувалися запеклі бої між українськими військовими, зокрема бійцями 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, та бойовиками ДНР, де українські сили зазнали втрат, але стримували наступ ворога, який використовував важке озброєння та реактивні системи залпового вогню. Це були одні з найважчих боїв початку АТО, які залишили глибокий слід в пам'яті учасників. У такому бою Ковальковський Віталій Анатолійович зник безвісти, перебуваючи на бойовому посту, захищаючи незалежність свого народу та територіальну цілісність України. Сім років родина не втрачала надії на повернення сина, брата, онука, племінника, нареченого. Та дива не сталося…12 січня 2021 року Ковальковського Віталія Анатолійовича було визнано загиблим. Молодий, відважний, з відкритим серцем і великими мріями, Віталій був надзвичайно світлою та щирою людиною, сповнений сили, мужності та патріотизму. Все життя було ще попереду — плани, надії, світлі обрії майбутнього. Та Віталій став на шлях честі, на захист рідної землі у важкі часи для нашої держави. Він поклав своє життя заради миру, заради нашої свободи, заради майбутнього України. За особисту мужність і відданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Ковальковський Віталій Анатолійович нагороджений відзнакою «За заслуги перед Новоград-Волинським районом» (посмертно). Серед пекельних днів повномасштабної війни не забуваймо про тих, хто ціною своїх життів зупинив навалу під Степанівкою одинадцять з половиною років тому. У них не було такого озброєння, яке має українська армія сьогодні. Не було такої підтримки всього світу. Але вони закрили нас тоді своїми серцями. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким Віталія. Поділяємо ваш біль, схиляємо голови у скорботі… Світла пам’ять Герою, який до останнього подиху залишався вірним присязі та народу України. Вічна слава та шана Герою!

14:05:19 15.01.2026